Минулого тижня колишньому голові правління “Нафтогазу” Андрію Коболєву призначили заставу у 229 млн грн. Його підозрюють у заволодінні цією сумою у вигляді премії, яка виплачувалася за перемогу “Нафтогазу” над “газпромом” у Стокгольмському інвестиційному арбітражі.
Рішення про заставу прийняла вже апеляційна інстанція ВАКС. До того слідчий суддя відмовив прокурорам та визнав підозру Коболєву необгрунтованою. Ми продовжуємо ретельно стежити за цією справою. Раніше ми вже описували і суть претензій правоохоронців до Андрія Коболєва, і наші запитання до рішення слідчого судді у цій справі, яке вже скасоване.
Одним з питань, відповіді на яке не було у рішенні слідчого судді, а позиції захисту і обвинувачення були протилежними – це те, чи було порушено законодавство при виплаті премії. Апеляція чітко встановила, що порушення таки мали місце, а підозра Андрію Коболєву обгрунтована.
В свою чергу підозра і запобіжний захід – це не вирок. Простою мовою, суд вирішив, що в слідства та прокуратури достатньо підстав, щоб продовжити розслідування. Одночасно апеляція не погодилась з прокуратурою щодо доцільності для підозрюваного тримання під вартою із заставою у майже 366 млн грн. Апеляція підтримала клопотання тільки частково: відмовила у варті, але застосувала заставу у 229 млн грн.
Нагадаємо передумови.
***
У грудні 2017 року та лютому 2018 року Арбітраж виніс два рішення.
Перше – у справі щодо купівлі-продажу газу. Згідно з ним “Нафтогаз” повинен був виплатити “газпрому” 2,1 млрд доларів, хоча росіяни навпаки намагалися вибити для себе близько 80 млрд доларів.
Друге – у справі щодо транзиту. Тут вже “газпром” був зобов’язаний виплатити “Нафтогазу” 4,6 млрд доларів. Премія службовцям “Нафтогазу” виплачувалася у розмірі 1% саме від цієї суми. Загальний розмір премії по контракту на всіх працівників – понад 46 млн доларів, з яких Коболєв в кінцевому результаті отримав 10 млн доларів у 2018 році та ще близько 12 млн доларів у 2021 році.
Підозра Коболєву стосується першої виплати у 2018 році, яка становила 266 млн грн. Слідство вважає, що максимально дозволеною була сума у 37,4 млн грн. За версією НАБУ і САП, виплата цієї премії стала можливою саме через низку пов’язаних дій, які вчинив Коболєв.
***
При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу перевіряється кілька речей:
- обґрунтованість підозри – тобто наявність розумного припущення про те, що підозрюваний міг вчинити злочин. Таке припущення не може бути голослівним, а має ґрунтуватися на певних фактах, хоча при проведенні подальшого розслідування воно може не підтвердитись;
- наявність ризиків та можливість призначення більш м’якого запобіжного заходу;
- співмірність розміру застави і майнового стану підозрюваного.
Судді апеляції сказали, що висновки слідчого судді, по-перше, не відповідають фактичним обставинам справи; по-друге, що слідчий суддя, визнаючи підозру необґрунтованою, встановив ряд обставин, на які сторона захисту не посилалася; по-третє, не надав оцінки жодному з досліджених ним доказів сторони обвинувачення ані окремо, ані у їхній сукупності.
Цей же слідчий суддя у листопаді 2022 року розглядав клопотання НАБУ в межах цієї ж справи і тоді вказав: “досліджені матеріали формують у слідчого судді внутрішнє переконання про наявність обґрунтованої підозри щодо можливих зловживань посадових осіб НАК “Нафтогаз України” при здійсненні виплат премій працівникам компанії”.
В ухвалі апеляції також йдеться про те, що слідчий суддя передчасно намагався вирішити справу по суті, коли з’ясовував, чи є у діях Коболєва всі ознаки складу злочину. Це питання на даному етапі суддя не міг встановлювати, адже йому не надавали всі докази, зібрані слідством, а досудове розслідування якраз для того і проводиться, щоб встановити наявність чи відсутність складу злочину.
Обґрунтованість підозри
Апеляція зробила висновок про те, що підозра Коболєву обґрунтована: “характер та послідовність дій Коболєва, викладених у підозрі, а також надані на підтвердження докази вказують на те, що злочин міг мати місце і подальше розслідування є виправданим, щоб встановити всі обставини справи”.
На відміну від рішення слідчого судді, в апеляції ретельно перерахували докази та вказали на обставини, які ці докази підтверджують.
Суд в ухвалі встановив, що преміювання працівників у “Нафтогазі” проходило через низку пов’язаних між собою дій, в яких приймав участь Коболєв. У спрощеному вигляді процес затвердження премій виглядав наступним чином:
- ініціювання Коболєвим подання щодо виплат премій;
- розгляд цього подання Комітетом з призначень та винагород, який надає Наглядовій раді рекомендації щодо розміру винагороди членів та голови правління;
- внесення Коболєвим змін та доповнень до подання щодо виплат премій;
- розгляд Наглядовою радою питання про схвалення виплат;
- видання Коболєвим наказу, на підставі якого нараховували та виплачували премії.
Ініціював виплату премії саме Коболєв як голова правління, коли на початку квітня 2018 року підписав подання на Наглядову раду. Щоправда в ньому були порожні місця в колонці рекомендованих сум. При цьому питання виплат премій у 2017 році перед Наглядовою радою ініціювало правління, а не Коболєв одноособово, і суми тоді одразу вказувалися.
Як пояснив підозрюваний, у 2018 році питання премій не виносилося на правління, бо всі його члени хотіли отримати певну долю з премії і мали через це конфлікт інтересів. Тому він вирішив самостійно звернутися до Наглядової ради. Проте, за такою ж логікою і у нього теж був конфлікт інтересів. Хоча логічно, що ніхто крім правління чи його голови не може ініціювати питання премій перед Наглядовою радою.
Також Коболєв пояснив, що у 2018 році виграш був набагато більшою і значущою подією, ніж у 2017 році. За його словами, це був інший “тип перемоги”, за яким “Нафтогаз” нічого не повинен був платити “газпрому”. Перемога тоді стосувалася проміжного рішення Арбітражу про відмову в задоволенні вимоги “газпрому” про стягнення штрафу з “Нафтогазу”.
Такі пояснення сприймаються критично. Оскільки виходить, що при більш значущій перемозі достатньо ініціативи лише голови правління для преміювання, а при менш значущій – ініціатором виступає все правління. Хоча здавалося б логічніше навпаки.
Ще однією важливою відмінністю, за словами Коболєва, було те, що у 2017 році засідання правління вів не він, а інша людина. За словами Коболєва, було це через його позицію, що виплачувати премію слід лише після остаточної перемоги, а не після проміжного рішення. Однак правління вирішило інакше, і він не міг не підкоритися цьому рішенню.
Але, як би там не було, у 2017 році Наглядова рада погоджувала виплату премії у допустимому розмірі (Коболєв тоді отримав 12,5 млн грн). На всіх рівнях погодження враховувалися обмеження премії, визначені Постановою КМУ №859 “Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств”. Правління попередньо обговорювало це питання на окремому засіданні. На тому ж засіданні в присутності Коболєва один із членів Правління говорив про наявність нормативних обмежень щодо розміру премій. В силу цього, а також обізнаності зі своїм контрактом і колективним договором, Коболєв не міг не знати або не розуміти нормативне обмеження щодо преміювання.
Натомість 17 квітня 2018 року Коболєв підписав зміни та доповнення до подання, в якому визначив, що загальна сума премій на всіх працівників має складати 46,3 млн доларів. У доповненнях навпроти його прізвища вже стояла сума в 10 млн доларів, а також окремо був пункт про те, що голова правління може на власний розсуд перерозподілити належну йому суму премій між будь-якими працівниками “Нафтогазу”.
Коболєв сказав, що вніс зміни до подання після засідання Комітету з преміювання. З його слів, Комітет погодив премію саме в такому розмірі без його участі і лише продиктував йому, який саме розмір премій Наглядова рада збирається затверджувати. Тому він і вніс зміни до подання. Щодо визначеного Наглядовою радою права перерозподіляти свої 10 млн доларів на інших працівників, то Коболєв сказав, що ця ідея обговорювалася, але згодом всі вирішили, що це робити недоречно.
Суд встановив, що Постанова КМУ №859 поширювалася на ситуацію з “Нафтогазом”. Позиція підозрюваного і його адвокатів була прямо протилежною. Головним аргументом захисту було те, що норму про Наглядові ради у постанову внесли лише у 2020 році, і на момент виплат премій її просто не було. Коболєв також сказав, що про те, чому у 2017 році постанову застосовували під час подання про преміювання, треба питати у людей, які його готували.
Суд же встановив, що чинна на той час редакція урядової постанови поширювалася на премії для голів та членів правлінь публічних акціонерних товариств (яким був “Нафтогаз”). Крім того, у Колективному договорі “Нафтогазу” була пряма відсилка до Постанови №859 щодо регулювання посадового окладу голови правління. Для суду це стало безумовним підтвердженням поширення дії постанови на “Нафтогаз”.
САП також вказувала на те, що Коболєв нібито ввів в оману членів Наглядової ради і не повідомив їх про законодавчі обмеження максимального розміру премій. Апеляція сказала, що це твердження потребує подальшої перевірки під час розслідування, окремо зазначивши, що хоч Наглядова рада приймає рішення про виплату премій самостійно, вона обґрунтовано мала право розраховувати, що голова правління “Нафтогазу” діє добросовісно та сумлінно. Але й висновку про те, що Коболєв діяв недобросовісно і несумлінно, у рішенні немає.
Тут варто додати, що 23 січня 2023 року ексчлени Наглядової ради Клер Споттісвуд, Бруно Лескуа та Людо Ван дер Хейден оприлюднили в одній із соціальних мереж публічну заяву, в якій йшлося про те, що премії були схвалені одноголосно всім складом Наглядової ради у повній відповідності зі світовою практикою корпоративного управління. Хоча в рамках провадження показання у них детективи чомусь досі не взяли. Натомість один із членів Наглядової ради (Сергій Попик), у якого такі показання були взяті, повідомив, що якби він знав, що законодавством встановлені обмеження щодо максимального розміру премій, то він би не голосував за такий розмір премій.
Оцінка наявних ризиків
Суд констатував наявність трьох ризиків у справі:
- ризик переховування від слідства та суду;
- ризик впливу на свідків чи експертів;
- ризик знищення чи спотворення документів.
Ризик переховування судді вважали наявним, зокрема через те, що Коболєв обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яким йому може загрожувати до 12 років ув’язнення, а тому він може захотіти уникнути покарання. При оцінці цього ризику судді послалися на рішення ЄСПЛ у справі “Ілійков проти Болгарії”, а саме на фразу “суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування”. Хоча насправді у цьому рішенні ЄСПЛ якраз сказав про те, що тяжкість обвинувачення само по собі не може виправданням тривалих періодів запобіжного ув’язнення.
Але й судді ВАКС не обґрунтовували наявність ризику переховування виключно суворістю покарання. Додатково вони вказали про таке:
- Коболєв за останні чотири роки 85 разів перетинав кордон, зокрема останнього року перебував за межами України майже рік;
- у Коболєва є троє неповнолітніх дітей, тому обмеження під час воєнного стану щодо виїзду з країни на нього не поширюються;
- його колишня дружина, діти, мати та цивільна дружина проживають за кордоном, а тому в нього відсутні міцні соціальні зв’язки в Україні;
- він володіє значними фінансовими ресурсами, за допомогою яких може тривалий час проживати не в Україні.
Щодо постійних виїздів закордон, то все ж кожного разу Коболєв повертався в Україну. З огляду на його діяльність і наявність родичів, які проживали закордоном, кількість виїздів не виглядає чимось дивним. Та й будь-яка втеча закордон поставила б хрест на публічній кар’єрі підозрюваного. Щодо другого твердження, то обов’язок здати закордонні паспорти вирішує це питання. З двома іншими доводами суду можна погодитися. Хоче говорити скоріше потрібно не про відсутність соціальних зв’язків, а про центр життєвих інтересів.
У рішенні апеляції окремо оцінили висновок слідчого судді про те, що Коболєв повернувся до України з метою сприяти слідству. Вони назвали його припущенням, яке не ґрунтується на матеріалах справи. Однак на яких конкретно матеріалах ґрунтується така оцінка, не навели.
Ризик знищення чи спотворення документів судді обгрунтували тим, що досудове розслідування все ще триває, не всі докази зібрані, а в провадженні “неодноразово вживалися заходи з метою приховування документів, які мають істотне значення для встановлення обставин”.
Розслідування дійсно йде вже дуже давно – з липня 2018 року. НАБУ у свій час через суд отримало тимчасовий доступ до документів “Нафтогазу”, які стосувалися виплат премій. Однак фізично отримати документи не змогли, так як їх у жовтні 2018 року передали іноземній адвокатській компанії, яка представляла “Нафтогаз” в Арбітражі. А копій цих документів “Нафтогаз” собі не залишив. Документи нібито були потрібні адвокатській фірмі для визначення розподілу витрат. Прокурор же говорила, що Арбітраж визначив розподіл витрат ще до того, як ці документи надійшли адвокатській компанії. Нібито саме через це розслідування було заблоковано майже три роки. В рішенні суду сказано, що ці документи не надавали також в рамках виконання запитів НАБУ про міжнародну-правову допомогу.
Ще у рішенні вказано, що Коболєв має тісні стосунки з чинними та колишніми працівниками “Нафтогазу”, які за його дорученням можуть знищити чи спотворити документи чи докази. Хоча не зрозуміло, чому такі документи досі не вилучені та в чому саме проявляються “тісні стосунки”.
Ризик впливу на свідків та експерта судді обгрунтували тим, що не всі свідки ще допитані, Коболєв продовжує спілкуватися із працівниками “Нафтогазу”, підтримує дружні стосунки з деякими свідками та видавав довіреність одному із теперішніх членів правління “Нафтогазу”, який у 2018 році теж отримував премію. Судді зробили висновок, що Коболєв потенційно може використати свій авторитет та зв’язки, щоб схилити їх не давати правдиві показання на досудовому розслідуванні або ж змінити їх на суді. Не зрозуміло, як це корелюється із позицією суду про відсутність у Коболєв “міцних соціальних зв’язків в Україні” при оцінці ризику переховування.
Щодо експерта, то судді просто вказали, що економічна експертиза ще не проведена. Тож для обґрунтування ризику впливу на експерта цього замало.
Судді відмовили прокуратурі у триманні Коболєва під вартою із заставою у майже 366 млн грн, але застосували заставу у 229 млн грн. При цьому зазначили, що вони враховували обґрунтованість підозри, суворість покарання, розмір доходу Коболєва за 2017-2022 роки, відсутність у нього судимостей та відсутність відомостей про якісь інші підозри чи запобіжні заходи, які б застосовувалися до нього раніше.
Також судді відмовили у застосуванні до Коболєва обов’язку носити електронний браслет. В обґрунтуванні вказали, що в умовах воєнного стану та ракетних обстрілів існує цілодобова ймовірність евакуації, він і так здасть свої закордонні паспорти, а також він є членом правління “Київстару”, а тому браслет може порушити його звичайний уклад ділового життя.
Оцінюючи можливість призначення більш м’якого запобіжного, судді лише вказали, що використовують стандарт “обґрунтованої ймовірності” того, що більш м’які запобіжні заходи не можуть запобігти встановленими судом ризикам. Але чому вони так вважають – не пояснили.
Співмірність розміру застави і майнового стану підозрюваного
При визначенні застави у 229 млн грн судді вказали, що враховували:
- дохід Коболєва за 2017-2022 рік у 413 млн грн;
- отримання ним другої частини премії у 2021 році у розмірі 338,6 млн грн;
- наявність у його власності автомобіля Mercedes-Benz, водного засобу Bombardier, причепа до нього та творів мистецтва, зокрема колекції картин;
- наявність майна у його цивільної дружини, зокрема заощаджень у 20 тис. доларів у неї та 67 тис. доларів у її неповнолітнього сина;
- обставини інкримінованого правопорушення;
- розмір предмету інкримінованого злочину, встановлені ризики, а також те, що Коболєв є членом Наглядової ради “Київстару” і орендує будинок в Київській області за 100 тис. гривень на місяць.
Окремо судді зазначили, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про блокування чи арешт рахунків Коболєва, а захист не говорив про обставини, які б ускладнювали для них внесення застави.
В результаті всього цього у суддів вийшла сума саме у 229 млн грн, що по факту дорівнює предмету інкримінованого правопорушення. Але якоїсь математичної формули розрахунків у рішенні немає. Як і немає там пояснення того, чому пропонована прокурорами сума альтернативної застави була завеликою.
На Коболєва також поклали ряд обов’язків:
- прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора, слідчого судді чи суду;
- не відлучатись з м. Києва без дозволу детектива, прокурора чи суду;
- повідомляти детективу та прокурору про зміну місця проживання;
- утримуватись від спілкування з деякими свідками;
- здати на зберігання усі паспорти для виїзду за кордон та паспорт громадянина України.
Тут є очевидні прогалини. Зокрема, судді в рішенні пишуть, що Коболєв орендує будинок у Київській області, але на нього покладають обов’язок не відлучатися без дозволу із м.Києва.
***
Наразі мова йде про припущення, а не твердження сторони обвинувачення. При обранні запобіжного заходу не розглядали справу по суті, не досліджували усі докази, зібрані в кримінальному провадженні, не встановлювали наявність чи відсутність складу злочину в діях Коболєва. Мета запобіжного заходу — забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного через певне обмеження його особистих прав.
Це також означає, що наприкінці розслідування слідство та прокуратура можуть дійти висновку чи стала фактично незаконна виплата премії наслідком умисних дій Андрія Коболєва (те що фактично інкримінується зараз), чи можливо мала місце недбалість або все таки складу злочину немає зовсім. В перших двох випадках справа буде повноцінно розглядатися в суді і лише останній винесе остаточний вирок.
Поки після почутого у судових засіданнях обґрунтованість підозри в нас не викликає сумнівів. Проте склалося враження і про неповноту розслідування, і про явні недопрацювання детективів. Зокрема виникає питання, чому досі не допитали всіх членів Наглядової ради, чому не проведена економічна експертиза та чи почуємо ми щось про оцінку дій інших осіб, задіяних у процесі виплат.
Принаймі вже відомо про те, що внести всю суму застави за нього не змогли, і прокуратура подала нове клопотання – де прокурори знову просять застосувати варту із тією ж заставою у майже 366 млн грн.
На нашу думку, саме таке прохання у клопотанні прокуратури є надмірним в цьому випадку як щодо варти, так і щодо збільшення розміру альтернативної застави. Очевидно, прокурори продовжують наполягати на своєму первинному клопотанні про варту із заставою в 366 мільйонів (фактичній сумі першого траншу премії в доларовому еквіваленті). Однак, суд при визначені іншого запобіжного заходу може визначити і домашній арешт або ж новий розмір застави без варти.
Але важливим в цьому контексті є також питання причин несплати застави Коболєвим. Озвучені в суді офіційні доходи дозволяють йому мати потрібні ресурси. Проте, він фактично заявляє, що його рахунки закордоном заблоковані через цю справу. Про те які суми коштів заблоковані, ким саме і з яких підстав наразі не відомо.
САП в свою чергу офіційно заявив, що рахунки Коболєва ні в Україні ні закордоном не арештовані і не заблоковані в жодному з проваджень НАБУ і САП.
Наостанок хочеться звернутися до ВАКС, який виклав на декілька годин рішення на сайті із “закритими” персональними даними, які при копіюванні тексту було видно. Звичайно, це порушує права згаданих у тексті осіб і може потягнути негативні наслідки для провадження. Але найгірше те, що такі помилки можуть створити серйозні ризики для безпеки Андрія Коболєва та його родини.
Найменше, що можна зараз зробити, це принести офіційне публічне вибачення від суду, притягнути винних до відповідальності та не допускати подібного у майбутньому.