За останні тижні в Парламенті з’явилося щонайменше п’ять законопроектів, якими пропонується внести суттєві зміни до Кримінального процесуального кодексу України. Суть їх зводиться до одного – максимально розширити повноваження генерального прокурора за рахунок законних прав директора Антикорупційного бюро.
За формою ці зміни покликані спростити притягнення корупціонерів до відповідальності, а за суттю – допоможуть генеральному прокурору встановити одноосібний та ручний контроль за розслідуванням корупційних злочинів високопосадовців.
Всі законопроекти ініційовані членами однієї фракції – Блок Петра Порошенка. Їх автори – колишні соратники генерального прокурора Юрія Луценка, який іще в травні очолював фракцію БПП в парламенті і збирав голоси “підопічних” для потрібних президенту законів.
Сьогодні генпрокурору час “збирати каміння”. Очолюване ним відомство незабаром втратить функцію слідства – вона перейде до Державного бюро розслідувань, яке хоч і зі скрипом, та все ж – створюється. За генпрокуратурою залишиться тільки процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, підтримання обвинувачення в суді і нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.
Але не для того Юрій Луценко, політик з президентськими амбіціями, заходив у ГПУ, щоб підтримувати державне обвинувачення в судах.
Його завдання – зробити з генпрокуратури повністю контрольований президентом потужний правоохоронний орган, здатний тримати політичних опонентів в тонусі, а інших правоохоронців – під ковпаком. Для цього генпрокуророві важливо “зачистити” антикорупційний сектор від неконтрольованих детективів НАБУ та утворити монополію на розслідування корупційних злочинів високопосадовців.
Без участі Парламенту досягти цієї мети – неможливо. Та колишні колеги-депутати не підвели – потрібні Луценку законопроекти почали з’являтися вже на старті нового політичного сезону.
Підслідність – “яблуко розбрату”
Законопроект №5212 – авторства Миколи Паламарчука з Блоку Петра Порошенка. Стосується окремих питань визначення підслідності для забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження. Пропонує зміни до Кримінального процесуального кодексу України.
У ньому красиво виписана мета: унеможливити прийняття службовими особами органів досудового розслідування та прокуратури необґрунтованих процесуальних рішень, та не допустити безпідставного затягування досудового розслідування.
Але суть проекту геть в іншому – змінити правила визначення підслідності (кому з правоохоронних органів – НАБУ чи ГПУ/СБУ/МВС – розслідувати ТОП-корупціонерів) так, щоб це визначав виключно генпрокурор.
Проектом пропонується дозволити генеральному прокурору у виняткових випадках – з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження – доручати здійснення досудового розслідування органу, якому це правопорушення не підслідне, але який розпочав щодо нього досудове розслідування у встановленому КПК порядку. Спір про підслідність у даному випадку не допускається (зміни в ст. 36 КПК).
Запропоновані зміни обмежують повноваження НАБУ та наділяють генерального прокурора виключними повноваженнями щодо визначення підслідності. Що якраз плодитиме “необґрунтовані процесуальні рішення” з боку ГПУ.
Наведене повноваження внесе нечіткість та непрозорість в процес визначення підслідності, оскільки така норма, фактично, узаконить “подвійне” розслідування. Це призведе до того, що декілька правоохоронних органів зможуть умисно розпочинати одночасне розслідування одних і тих же фактів – з метою ініціювати ручне втручання генеральним прокурором у передачу справ від одного правоохоронного органу до іншого.
На сьогоднішній день детективи НАБУ наділені правом розслідувати злочини, які віднесені до підслідності інших органів, з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені до його підслідності. Робиться це за рішенням директора Національного антикорупційного бюро та за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Автор проекту пропонує внести зміни до цієї норми (ч. 4 ст. 216 КПК) і надати генеральному прокурору або його в.о. право вирішувати спори про підслідність у випадку їх виникнення.
Запропонована нардепом Паламарчуком норма містить ряд корупційних ризиків, бо фактично створює поле для появи штучних спорів про підслідність у випадках наявної необхідності детективами НАБУ розслідувати інші злочини, які суміжні з підслідними їм, а також надає надмірні та виключні повноваження генпрокурору щодо ручного та суб’єктивного визначення підслідності. Відзначимо, що на сьогоднішній день право детективів НАБу розслідувати, у випадку необхідності, суміжні злочини є безспірним та однозначним.
Аналогічний ризик містять запропоновані зміни до ч. 5 ст. 218 КПК, які надають генеральному прокурору виключні повноваження щодо вирішення спорів про підслідність у будь яких кримінальних провадженнях.
Поняття «спору про підслідність» на сьогоднішній день законодавчо не визначено, а тому «спір» може бути ініційовано штучно – у вигляді доповідної записки або рапорту відповідної посадової особи правоохоронного органу до генерального прокурора. Генпрокурор зможе умисно тягнути із вирішенням спору про підслідність і таким чином блокувати розслідування.
Аналогічні зміни пропонує у своєму законопроекті однопартієць Паламарчука – нардеп Валерій Карпунцов. Його проект №5097 теж посягає на підслідність НАБу тими ж методами, що і зміни від Паламарчука. Зупинятися на них окремо немає сенсу.
Генпрокурор зніматиме недоторканність?
Проект закону №5213 – теж нардепа Паламарчука. Стосується процедури отримання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України. Вносить зміни до низки чинних законодавчих актів.
Мета законопроекту – полегшити процедуру притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів. У депутатів – імунітет. Аби розпочати будь-які слідчі дії щодо депутата, треба дозвіл Верховної Ради. Але отримати його вкрай важко – подання треба захищати в регламентному комітеті і тричі назбирати більшість голосів в сесійній залі – за зняття недоторканності, за затримання та за арешт народного обранця.
Чинна процедура – надто складна та довготривала. Історій з хепі-ендом країна не знає, варто згадати епопею з отриманням дозволу Ради на притягнення до кримінальної відповідальності Клюєва та Онищенка. Поки парламентарі вагалися, обидва підозрюваних у тяжких корупційних злочинах втекли з країни.
Законопроектом Паламарчука пропонується спростити цей порядок, а саме:
- обмежити народного депутата у праві виїзду за кордон з моменту внесення до ВР відповідного подання про притягнення до кримінальної відповідальності;
- встановити чіткі вимоги до змісту подання;
- встановити вимоги щодо позачергового включення до порядку денного сесії Верховної Ради без голосування та позачергового розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради у строк не пізніше 7 днів з дня внесення подання (наразі строк – 7 днів з моменту висновку комітету). У разі внесення подання у період між сесіями Верховної Ради проектом пропонується розглядати таке подання на найближчому пленарному засіданні чергової сесії;
- прибрати з Регламенту суперечливі норми: права Комітету ВРУ витребувати додаткові матеріали кримінального провадження та обов’язок встановлювати законність одержання доказів, зазначених у поданні.
З одного боку – суцільний позитив. Але на практиці цю спрощену процедуру отримання “зеленого” світла від Ради для розправи над політичними соратниками чи опонентами отримує знов – одна людина в країні. І це – генеральний прокурор. Адже саме він вносить відповідне подання до Верховної Ради, безвідносно до того, хто вів слідство і збирав докази.
Між тим, розслідування корупційних злочинів, вчинених народними депутатами, віднесено до підслідності НАБу, а процесуальне керівництво здійснюється антикорупційної прокуратурою (САП).
Було б цілком логічно надати право внесення відповідного подання Директору НАБу та керівнику САП. Адже під час розслідування злочину та підготовки відповідного подання надважливе значення має оперативність процесу та його таємність. Натомість погодження подання додатково офісом ГПУ може мати наслідком витік інформації та затягування самого процесу внесення подання до Ради.
20 днів – стільки знадобилося генпрокурору Юрію Луценко, аби “погодити” текст подання щодо нардепа Онищенка, підготовлений антикорупційною прокуратурою. Поки документ гуляв між відомствами, нардеп розпродавав в Україні коней та облаштовувався у Лондоні, де згодом попросив про політичний притулок.
Отже, без паралельного вдосконалення інших норм КПК та Регламенту впровадження змін авторства Паламарчука не дозволить забезпечити ефективний процес притягнення народного депутата до відповідальності.
Потреба у зміні цієї процедури назріла ще задовго до втечі Онищенка – влітку минулого року, коли Рада пручалася забирати імунітет у Сергія Клюєва. Тоді від нардепів БПП законопроектів не надійшло, хоча були вони вкрай потрібні. Як мінімум – зміни до норм КПК, що обмежують право слідчих та детективів на здійснення негласних слідчих дій відносно депутата до моменту надання згоди ВРУ на притягнення його до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 482 КПК).
Варто відмітити, що Конституція не містить заборон на здійснення саме таких заходів щодо народного депутата і заборона встановлена виключно нормами КПК. Існування цієї заборони явно перешкоджає розслідуванню злочину, скоєного народним депутатом. Проведення негласних слідчих дій після надання згоди ВРУ на притягнення до відповідальності є беззмістовним, адже депутат, фактично, попереджений про можливість застосування до нього відповідних заходів. Такого широкого імунітету не мають навіть судді.
Цих очевидно необхідних змін депутат Паламарчук у свій законопроект не включив.
Пряник без батога
Іще один проект змін до КПК від Паламарчука – №5211 – щодо удосконалення інституту угод про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинувачуваним. Пропонується внести зміни до статті 469 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до пояснювальної записки проект підготовлено з метою підвищення ефективності і дієвості інституту укладення угоди про визнання винуватості – так званої угоди зі слідством.
Наразі можливість укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинувачуваним у кримінальних провадженнях щодо особливо тяжких злочинів має лише НАБу. Умова угоди – викриття підозрюваним чи обвинувачуваним іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Бюро.
Автор проекту пропонує лише одну норму – надати аналогічне право ще не створеному Державному бюро розслідувань, а також іншим органам досудового розслідування. Щоправда, у виняткових випадках – у вчиненні особливо тяжкого злочину, віднесеного до їх підслідності, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами.
Угода зі слідством має бути одним із найефективніших способів та засобів для викриття складних корупційних злочинів. Саме з цією метою таке повноваження було надано новоствореному на абсолютно прозорих засадах НАБу. Між тим, і НАБу не може використовувати інструмент угоди достатньо ефективно. Чому? Механізми заохочення ймовірних співучасників злочину до співпраці – відсутні.
Прокурори не можуть запропонувати підозрюваним у корупційних злочинах, підслідних НАБУ, більш м’яке покарання, ніж передбачено законом: ані звільнення від відбування покарання з випробовуванням, ані відшкодування в повному обсязі збитків і шкоди, завданій корупційним злочином.
Запровадження цих механізмів потребує внесення змін до Кримінального Кодексу, чого автор не пропонує. Хоча це дійсно б дозволило виконати задекларовану автором законопроекту мету – пришвидшення строків проведення кримінального провадження та підвищення ефективності виконання його завдань.
На практиці ініціатива Паламарчука надати право укладати угоду зі слідством у випадках не тільки особливо тяжких корупційних злочинів іншим правоохоронним органам створить останнім можливість застосовувати цей інструмент і у випадках особливо тяжких насильницьких злочинів – проти життя, здоров′я, власності та інших.
Для органів, відповідальних за розслідування таких злочинів, відкриються нові можливості для зловживань, а для злочинців – шанс “малою кров’ю” уникнути тяжкого покарання.
Стати як НАБУ: за формою, не за суттю
№5177 – проект закону авторства іншого нардепа від БПП – Валерія Карпунцова. Зміни покликані привести законодавчі акти у відповідність до положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя)» та забезпечити належне виконання завдань органів прокуратури у відповідності до Конституції України.
Насправді ж пропоновані зміни фактично надають необмежені повноваження генпрокурору щодо управління органами прокуратури та впливу на розслідування будь-якого кримінального провадження, а в першу чергу тих проваджень, які підслідні НАБу.
Проект вносить зміни до 6 законів та 6 кодексів: про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Господарського процесуального кодексу, Кримінально-виконавчого кодексу (далі – КВК), Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАСУ), Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК), законів: «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про боротьбу з тероризмом», «Про прокуратуру», «Про Національне антикорупційне бюро України».
Найцікавіші зміни торкаються КПК та нових «реформаторських» законів «Про прокуратуру» і «Про Національне антикорупційне бюро України».
Змінами до норм КПК прокурорам хочуть надати прямий доступ до державних реєстрів та баз даних державних органів та органів правопорядку.
Таке повноваження виглядає досить дивним, адже прокуратура вже давно позбавлена функції загального нагляду і незабаром – із запуском роботи Держбюро розслідувань – остаточно відімре функція розслідування. А для реалізації своєї основної функції – підтримки державного обвинувачення – прокурор і так має доступ до усіх матеріалів кримінального провадження. Залишається незрозумілим: як і для чого прокурори будуть використовувати такий доступ?
Як і Паламарчук, Карпунцов зачіпає питання підслідності і теж пропонує закріпити на законодавчому рівні виключне право генпрокурора вирішувати такі спори одноосібно.
У проекті №5177 Карпунцов пропонує надати право приймати рішення про припинення негласних слідчих (розшукових) дій (якщо в цьому відпала необхідність) керівнику прокуратури вищого рівня, його першому заступник та заступнику (зміни в ст. 249 КПК). Варто наголосити, що зараз таке рішення приймає процесуальний керівник у провадженні, а не всі підряд. Зміни ж можуть мати наслідком втручання керівників прокуратури у розслідування. А сам генпрокурор зможе одноосібно приймати рішення про припинення негласних слідчих дій детективами НАБу.
Пропонується дозволити здійснення негласних слідчих дій також під час досудового розслідування кримінальних проступків. Наразі статтею 300 КПК це заборонено, оскільки такі дії є суттєвим обмеження конституційних та інших прав громадян. Застосування таких заходів для розслідування незначних за своєю суспільною небезпечністю діянь може призвести до свавілля з боку правоохоронних органів.
Змінами до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК пропонується позбавити суд права у підготовчому судовому засіданні приймати рішення про повернення обвинувального акту. Це просто свято якесь для прокурорів усіх рівнів. У разі змін, суд не матиме права повертати прокурорам неякісні обвинувальні акти. Чи будуть, у такому разі, прокурори здійснювати повне і всебічне розслідування?
Більше того, такий стан речей призведе до прийняття судом недостатньо повних та вмотивованих рішень.
Однак найцікавіше у законопроекті Карпунцова – це пропозиція зобов’язати НАБУ інформувати ГПУ про надіслані запити про міжнародну правову допомогу (зміни до статті 551 КПК). Так ГПУ явно хоче встановити контроль за всією співпрацею НАБУ з іноземними правоохоронними органами.
Є ціла «хмара» чинних корупційних схем, пов’язаних саме з відмиванням коштів через офшорні компанії і звичайно ж, ГПУ дуже цікаво мати повний доступ до роботи НАБУ в цій сфері.
Водночас, сьогодні саме ГПУ (та Мінюст) зобов’язані інформувати НАБу довідкою про отримані (надані) у рамках міжнародної правової допомоги матеріали, які стосуються фінансових та корупційних кримінальних правопорушень.
Автори проекту вважають, що не треба НАБу показувати такі матеріали і хочуть взагалі ліквідувати цей пункт з КПК.
Однак на цьому автори проекту не зупиняються, а хочуть ще й змінити статтю 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» та позбавити НАБУ права надавати від імені України міжнародні доручення щодо проведення оперативно-розшукових та слідчих дій, а також права створювати міжнародні слідчі групи. Класно?
Окремої уваги заслуговують зміни, запропоновані до закону «Про прокуратуру».
По-перше, пропонується надати генпрокурору право визначати перелік військових прокуратур, а також перелік та територіальну юрисдикцію місцевих прокуратур. Сьогодні такий перелік визначається додатком до Закону, тобто – 225 голосами народних депутатів, а не одним рішенням генпрокурора.
Також пропонується затверджувати наказом генпрокурора структуру та чисельність не лише Генеральної прокуратури України, а й регіональних та місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури України. Одноосібне вирішення таких питань генпрокурором без залучення навіть прокурорського самоврядування явно не сприятиме незалежності та самостійності прокурорів, які працюють в регіональних та місцевих прокуратурах.
Автор пропонує додати ще одну підставу для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, а саме – за «допущення прокурором недоброчесної поведінки». При цьому забувають визначити, що ж таке ця «недоброчесна» поведінка. Не важко здогадатися, як цю підставу розумітимуть та використовуватимуть на практиці.
«Новаторські» зміни торкнулися і процедури заохочення прокурорів. Заохочення, як і стягнення, може бути інструментом впливу на поведінку прокурорів, тому порядок здійснення цих повноважень має визначатися виключно законом.
Автор законопроекту пропонує знехтувати законом і дати генпрокурору повноваження затверджувати порядок заохочення прокурорів за сумлінне виконання службових обов’язків.
Це не обов’язково призведе до чогось поганого, просто всі ще пам’ятають, як зовсім нещодавно 14 орлів з департаменту Кононенка-Грановського, де катували співробітників НАБУ, отримали з рук Президента та Генпрокурора різні заохочення: медальки, значочки, звання та премії.
Військових прокурорів зміни теж не обійшли стороною. Їм автори проекту пропонують надати права з ознаками функцій загального нагляду в умовах особливого періоду, введення надзвичайного стану або проведення антитерористичної операції.
Як військові прокурори реалізовуватимуть на практиці цю функцію яскраво описано у кримінальному провадженні НАБУ щодо прокурора сил АТО Костянтина Кулика, якого детективи підозрюють у незаконному збагаченні.
Загалом, не дивно, що новий генеральний прокурор – профейсійний політик та в минулому очільник найбільшої фракції в парламенті – взявся активно переписувати під себе закони і кодекси. Він і сам потрапив в крісло генпрокурора завдяки безпрецедентному гамбіту. Після цього Юрію Луценку все видається можливим. Особливо тепер, коли в керівництві найбільшої парламентської фракції, яка носить ім’я президента, увійшла його дружина Ірина. Саме їй запропонував посаду свого заступника керівник успадкованої від Юрія Луценка фракції Ігор Гринів.
З такими політичними соратниками змінювати закон, ба навіть Конституцію – не страшно.
Олена Щербан, Тетяна Пеклун, вперше опубліковано в Українській Правді